Комунальний заклад "Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 24 Харківської міської ради"

 





Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації
Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Управління кримінальної міліції у справах дітей



Легенда «Чия мова найкраща»

Ось яка розмова відбулася далекого 1916 року в купе поїз­да «Львів — Відень»

Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів — Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, іта­лієць, і українець — відомий львівський артист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

 – Англія — країна завойовників, мандрівників і море­плавців. Англійська мова — це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англій­ській мові належить світове майбутнє.

– Ні в якому разі,— гордовито промовив німець.

Німецька мова — це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Ґете, Ґейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світо­ве панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

– Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова — це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мело­дійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібре­то знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті.

Тому італійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

Я також міг би сказати, що моя рідна мова — це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова гені­ального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченкової поезії досі ніхто в світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу — Лесі Укра­їнки, мова нашого філософа — мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узя­тій. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не ска­зали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

– Ні, ні, ні! Це неможливо, – відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім про­сто. Назвіть якусь букву,— звернувся він до німця.

– Хай буде буква «П»,— сказав той.

  • Добре. Оповідання називатиметься «Перший поці­лунок».

 

Популярному перемишльському поетові Павлу Петро­вичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідо­млення: «Приїздіть, Павле Петровичу,— писав поваж­ний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич,— погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персо­ни — приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерського пива.

Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливкою, пирогів, під­смажених пляцків...

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів...

Порослий папороттю прадавній парк подарував приєм­ну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

Прощай парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

 

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.

– А коли б я назвав іншу букву? — вигукнув він.— наприклад, букву «С».

Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

САМОТНІЙ САД

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток — срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

 

—      Геніально! Незрівнянно! — закричали англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.

Подобається