Згідно листа Міністерства освіти і науки України від 27.07.2017 р. № 1/9-413,

з метою створення атмосфери довіри і взаємоповаги та своєчасного реагування на порушення прав дитини, створено національну дитячу «гарячу лінію».

«Гаряча лінія» приймає дзвінки від дітей та дорослих, чиї запити стосуються дітей.

 Дитяча «гаряча лінія» функціонує за безкоштовним номером:

0-800-500-225 (безкоштовний з мобільних та стаціонарних номерів телефонів по всій території України),

116111 (безкоштовний для абонентів КиївСтар та Лайфселл)

Дитяча «гаряча лінія» працює по будням з 12 до 20 години

 та в суботу з 12 до 16 години.

Лінія єабсолютно безкоштовною, анонімною та конфіденційною. 

Психофізиологічні особливості агресивної,

гіперактивної та тривожної дитини:

         Напевно, у кожному дитячому колективі зустрічаються діти, яким важко довго сидіти на одному місці, мовчати, дотримуватися інструкцій. Вони створюють додаткові труднощі у роботі вихователів і вчителів. тому що дуже рухливі, запальні. дратівливі й безвідповідальні.

Гіперактивні діти часто зачіпають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи конфліктні ситуації. Вони часто ображаються, але про свої образи швидко забувають. Основні прояви гіперактивності можна поділити на три блоки: дефиціт активної уваги, рухове розгальмування, імпульсивність.

Дефіцит активної уваги

1. Непослідовна,їй важко довго утримувати увагу.

2. Не слухає, коли до неї звертаються.
3. З великим ентузіазмом береться до завдання, але не закінчує його.
4. Зазнає труднощів у самоорганізації.
5. Часто губить речі.
6. Уникає нудних і необхідних розумових завдань.
7. Часто буває забудькувата.

Рухове роззагальмування

1. Постійно крутиться.

2. Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, рухається в кріслі, бігає, видирається кудись).
3. Спить менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві.
4. Дуже балакуча.

Імпульсивність

1.Починає відповідати, недослухавши запитання.

2.Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.
3.Погано зосереджує увагу.
4.Не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза)
5.Не може контролювати і регулювати своїх дій. Поведінка слабо керована.
6.Під час виконання завдань поводиться по-різному і показує різні результати.

      Якщо у віці до 7-ми років виявляються хоча б шість із перелічених ознак, дорослий може передбачити (але не поставити діагноз!) , що дитина. за якою він спостерігає, - гіперактивна.
      Нерідко дорослі вважають, що дитина гіперактивна, лише на тій підставі, що вона багато рухається, непосидюча. Така думка помилкова, тому що інші вияви гіперактивності (дефіцит активної уваги, імпульсивність) у цьому разі не враховуються. Особливо часто батьки та педагоги не звертають належної уваги на вияв у дитини імпульсивності. Що ж таке імпульсивність? «Імпульсивність – особливість поводження людини ( у стійких формах – риса характеру), що полягає у схильності діяти за першим спонуканням під впливом зовнішніх емоцій. Імпульсивна людина не обмірковує своїх вчинків, не виважує всі за і проти, вона швидко і безпосередньо реагує і так само швидко кається у своїх вчинках».

     Гіперактивна дитини не може фізично тривалий час уважно слухати вихователя, спокійно сидіти і стримувати свої імпульси. Спочатку бажано забезпечити тренування лише однієї функції. Якщо в дитини висока потреба в руховій активності, не варто пригнічувати її. Краще спробувати навчити її вихлюпувати енергію прийнятними способами: зайнятися плаванням, легкою атлетикою, танцями, футболом. Звичайно, гіперактивній дитині легше працювати на початку дня, ніж увечері, а також на початку уроку, а не наприкінці. Навантаження дитини має відповідати її можливостям. На жаль, така дитина не в змозі підтримувати активну увагу упродовж заняття, їй буде легше, якщо заняття поділити на короткі періоди.

      Під час навчання, особливо на початку, гіперактивній дитині дуже важко одночасно виконувати завдання і стежити за акуратністю. Тому на початку роботи дорослий може зменшити вимогливість до акуратності. Це дасть змогу сформувати в дитини відчуття успіху ( а як наслідок – підвищити навчальну мотивацію). Діти мають діставати насолоду від виконання завдання, у них повинна підвищуватися самооцінка.
     Гіперактивній дитині дуже важко змусити себе робити те, що вимагають дорослі. Саме тому бажано вже в дитячому садку вчити дітей дотримуватися встановлених правил та інструкцій.
Для цього можна використовувати такий метод. Коли педагог дає дітям нове завдання, він може попросити саме гіперактивну дитину озвучити правило його виконання, розповісти одноліткам, як і що треба виконувати. А для отримання ефективнішого результату можна ще до початку виконання завдання з’ясувати з дитиною, що потрібно для успішного його розв’язання.
     Система заохочень і покарань має бути доволі гнучкою, але обов’язково послідовною. Потрібно враховувати особливості гіперактивної дитини: вона не вміє довго чекати, тому і заохочення повинні мати моментальний характер і повторюватися приблизно через 15-20 хвилин. Один із варіантів заохочення – видача жетонів, які протягом дня можна обміняти на нагороди. Пам’ятайте: немає холоднокровності – немає переваги! Перш ніж реагувати на неприємну ситуацію, зупиніться на кілька секунд (наприклад, порахуйте до 10). І тоді, уникнувши емоційного спалаху, ви уникнете і почуття провини за вияв своєї слабкості, зможете краще зрозуміти дитину, якій потрібна ваша підтримка.

       Майже в кожній групі, у кожному класі зустрічається бодай одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває і б’є їх, відбирає й ламає іграшки, навмисне вживає грубі слова – одним словом, стає «грозою» усього дитячого колективу, джерелом засмучень вихователів та батьків. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче зрозуміти.
      Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша , має потребу в ніжності й допомозі дорослих, тому що її агресія – це насамперед виявлення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються довкола неї.
Агресивна дитина часто відчуває себе самотньою , нікому не потрібною. Жорстокість й байдужість батьків призводить до порушення стосунків і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. Як стати улюбленою і потрібною – невирішена проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона і шукає таких способів, щоб на неї звернули увагу дорослі та однолітки.
     Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого добивається дитина і чому вона поводиться так, хоча заздалегідь знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих - покарання . Насправді це – відчайдушна спроба завоювати своє місце під сонцем. Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, як захистити себе.
     Агресивні діти часто-густо підозрілі й насторожені, люблять перекладати провину за затіяну ними сварку на інших.Такі діти часто самі не можуть оцінити своєї агресивності. Вони не зауважують, що вселяють у навколишніх страх і занепокоєння. Навпаки, їм здається, що весь світ хоче скривдити саме їх.
     Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації вкрай обмежена. Найчастіше це захисна реакція, до того ж діти не можуть поглянути на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку. На жаль, діти часто переймають агресивні форми поведінки батьків.

Критерії агресивності:

1. Часто втрачає контроль над собою.
2. Часто сперечається, лається з дорослими.
3. Часто відмовляється виконувати правила.
4. Часто спеціально дратує людей.
5. Часто звинувачує інших у своїх помилках.
6. Часто сердиться і відмовляється зробити що-небудь.
7. Часто заздрісна, мстива.
8. Чуттєва, дуже швидко реагує на різні дії навколишніх (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.

Припустити, що дитина агресивна, можна лише в тому разі, якщо протягом шести місяців у її поведінці виявлялися бодай чотири з восьми перелічених ознак.

      Тривожна дитина, входячи до групи, напружено вдивляється в усе, що є навколо, несміливо, майже беззвучно вітається і обережно сідає на краєчок найближчого стільця. Здається, що вона очікує яких-небудь неприємностей.
      Таких дітей чимало. Часто вони очікують найгіршого. Діти почуваються безпомічними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них завищені вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їх самооцінки низький, такі діти справді думають, що вони гірші за інших, некрасиві, нерозумні, незграбні. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах.
       Для тривожних дітей характерні соматичні проблеми: біль у животі, запаморочення, головний біль, спазми в горлі, утруднене поверхневе дихання тощо. Під час вияву тривоги вони відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах, пришвидшене серцебиття.

Критерії тривожності дитини:

1. Постійне занепокоєння.
2.Труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому-небудь.
3. М’язове напруження (обличчя, шиї)
4. Дратівливість.
5. Порушення сну.

Можна передбачити , що дитина тривожна, якщо хоча б один із наведених критеріїв постійно виявляється в її поведінці.
Діти часто відчувають страх розлуки з батьками. Наявність страху розлуки можна визначити за такими критеріями .

Якщо батьки не задоволені поведінкою і успіхами своєї дитини, це ще не привід, щоб відмовити їй у любові й підтримці, нехай вона живе в атмосфері тепла й довіри, і тоді виявляються всі її численні таланти.

Що робити, якщо у вашій родині більше ніж одна дитина

- Розповідайте старшій дитині заздалегідь про те, що незабаром у неї з’являться братик або сестричка.

- Ніколи не порівнюйте дітей
- Не сваріть дітей за прояви агресії один до одного. Намагайтеся пояснювати особистим прикладом , як можна знаходити спільну мову одне з одним.
- Якщо у Вас тільки що з’явилася друга дитина, перерозподіліть обов’язки в родині так, щоб і перша дитина не страждала від нестачі уваги.
- Покладіть на старшу дитину якісь нескладні обов’язки щодо догляду за маленькою. Вона буде почувати відповідальність і ніжність стосовно маляти.

Як покращити процес адаптації дошкільників

У ході адаптації дитини до закладу дошкільної освіти педагогу потрібно:
- приділяти дитині більше уваги та проявляти тепло;
- привчати дитину правильно просити допомоги;
- якщо багато дітей хочуть сидіти біля педагога під час занять, розваг, то потрібно використовувати просту систему почерговості;
- обов’язково хвалити дитину, коли та спокійно самостійно грається;
- намагатися залучати невпевнену дитину до гри або заохочувати її більш активно й позитивно взаємодіяти з педагогом та дітьми;
- обирати демократичний стиль спілкування, який на початковому етапі має включати в себе:
а) дотик (погладжування, перебирання пальчиків дитини, обнімання тощо);
б)посмішку (супроводження спілкування приязною посмішкою, відповідь посмішкою на ініціативну посмішку дитини);
в) погляд (дивитися в очі дитини під час спілкування, тримати контакт поглядами);
г) розмову (ласкава інтонація, називання дитини по імені, діалог з нею);
д) поступовий перехід від довербального (або ситуативно-ділового) спілкування до мовленнєвого.